Так як і більшість. (с)

         Пусть этот пост будет маленьким, но он будет. Он имеет право быть здесь. Сегодня я пересмотрела много видео, посмеялась, о многом задумалась. Пересматривая сотни страниц, я увидела монолог Леоны Вишневской. Знаете, это просто шикарно. Я вообще люблю стихи и пару человек знают об этом, но я была очень рада услышать сегодня ее речь. У нее другой взгляд на жизнь, она прекрасно пишет, у нее голос, который отличает ее от всех. Это стоит посмотреть, я всем советую. Она мне стала очень интересна, как человек, и я весь вечер читала ее стихи. Я удивлена, я поражена, не знаю, что еще добавить. Неужели в наше время еще остался человек, который любит и ценит стихи, умеет их преподнести? И мало того, делает это исключительно на украинском языке. Да, на вкус и цвет товарища нет, не спорю. Но мне нравится ее творчество.

 Мені не потрібна фальшива залежність,
тонни уваги і монітор, де б транслювались усі твої дії.
Якщо хочеш піти - іди, але обережно, поки спатиму.
Я тебе відпущу і все зрозумію.

Мені не потрібні манірні  вистави.

Я не хочу, щоб було яскраво, мені вистачає, коли матово.

Я не вимагаю середземноморських круїзів,
брендових ресторацій,
номері  у готелі для нафтових  магнатів,
я не прошу жодної картини Моне...
Мене цілком влаштовує затишок в двох кімнатах
і я з легкістю можу вмістити всі свої речі у половині валізи.

Знаєш, не приходь до мене, коли я хворію,
не намагайся запам'ятати втомленим моє лице.
Є така любов...на кінчику вії,
коли ти, не маючи нічого, насправді маєш все.

          Еще одно открытие вечера - прозаик Марк Ливин. Безумно нравится читать все, что он пишет. Я так рада, что еще остались люди, для которых важно творчество. Вот вам немного Ливина, возможно, тогда вы и поймете меня.

 Літній день загасав поволі мереживом теплих вогнів. Десь далеко, за обрієм, Творець запалив вогнище, його сліди ширились горизонтом. Пісок був теплим, повітря п’янким, в обличчя дмів солоний вітер свободи, обпікаючи потріскані губи. Останній день серпня лікував людські переломи морем.

Пригадую кожну мить по кадру: пляж, розстелена ковдра, темінь по обидва боки від нас та сплетіння пальців. Взагалі, я добре плавав. Та в ту мить інстинкт самозбереження не спрацював. Я потопав в тобі не пручаючись. Це була справжня Глибина, без верху та низу, без дна, лиш з божевільною темною синявою. І безоднею, над якою можна було літати, як в снах.

А коли настав ранок і темні води освітилися благословенням Господнім, коли вітер стих і настав перший день вересня, я виринув поряд з тобою. Шумовиння прожитих зим, холод та голод розлуки залишились на березі. Твої хвилі гойдали мене, вони заспокоювали й навіювали радість. Я зняв серце із якоря.

          Эти ребята отлично пишут. Я, можно сказать, восхищаюсь их творчеством. Вот, я поделилась тем, что меня интересовало, и теперь с чистой совестью иду спать. Спокойной ночи всем! :3